«Я ж нормально харчуюсь». Як ми непомітно домовляємося із собою не бачити очевидного

Є одна дуже дивна річ у людській психіці. Ми можемо роками жити з проблемою перед очима — і при цьому абсолютно щиро не розуміти, у чому проблема.

Не тому, що нам хтось навмисно бреше. Просто мозок — дуже хороший адвокат.

Коли йому треба пояснити, чому все нормально, він майже завжди знайде аргумент.

«Та я ж не так багато їм».

«Солодкого майже не їм».

«Я взагалі-то багато рухаюсь».

«Просто зараз такий період».

«От закінчиться цей завал на роботі — почну тренуватися».

«У мене спина болить, які там силові».

І кожна з цих фраз може бути правдою. Ось що робить цей механізм таким хитрим.

Уявімо звичайний день

Не «день правильного харчування». Не «день зриву». Просто звичайний день звичайної дівчини.

Вранці вона випиває каву. Снідати не хочеться.

Потім на роботі хтось приніс печиво. — "Та я тільки одне."

В обід вона нормально їсть. Навіть дуже нормально. М'ясо, крупа, овочі.

Після обіду:  "Вип'ю карамельне латте"

Увечері приходить додому втомлена. Готувати щось складне не хочеться. Їсть вечерю, також дуже збалансовану і навіть не дуже багато. 

А потім сідає дивитися серіал.

І раптом: — Ой, щось хочеться пожувати, але щось корисне. Робить собі тарілку з фруктів, ще трошки горішків..

І перед сном вона може подумати:

«Ну я ж сьогодні нормально їла».

І знаєте що?

Вона не бреше. У її голові це справді виглядає саме так.

Вона не пам'ятає день як:

«Я п'ять разів щось перекушувала».

Вона пам'ятає його як:

«Я їла нормальну їжу, а не якийсь фастфуд».

Це дуже важлива різниця.

Наш мозок погано рахує «трошки»

Мозку легко помітити велику подію. З'їла цілу піцу — запам'ятала. З'їла коробку цукерок — запам'ятала. Просиділа три години в залі — запам'ятала.

А от маленькі речі мозок майже не вважає подіями.

Одна цукерка? Не рахується.

Кусочок сиру, поки готувала вечерю? Не рахується.

Кава з молоком і сиропом? Це ж кава.

Пару печив на роботі? Та там взагалі смішна кількість.

Щось доїсти після вечері? Ну я ж була голодна.

А тепер уявімо, що таких «не рахуються» за день сім.

А за тиждень — десятки. А за місяць — сотні.

І ось тут відбувається маленьке диво: людина може щиро відчувати, що вона «майже нічого не їсть зайвого», хоча зайве стало щоденною частиною її раціону.

Не через брехню. Через те, що кожна окрема дія здається занадто маленькою, щоб мати значення.

Поїхали далі? це також наша улюблена рубрика: «Але в мене ж така корисна тарілочка!»

«Я харчуюся дуже правильно. Дивіться, яка в мене здорова тарілочка!»

І на фото вона справді прекрасна: два яйця, хумус, крупа, запечені овочі, великий салат з фетою, оливковою олією та міксом насіння.

 

Начебто — ну ідеал. Але є маленька деталь.

Корисна їжа не перестає бути калорійною тільки тому, що вона корисна.

Візьмемо цю тарілку:

2 яйця — вже близько 10 г жиру.

2 столові ложки хумусу — ще приблизно 4–5 г.

Фета — ще кілька грамів.

А потім ще й це: «Я просто заправила салат оливковою олією».

Одна столова ложка олії — це ще близько 14 г жиру. А якщо олії було «на око»? Ну, ви знаєте це знамените «на око». Плюс трошки насіння.

І раптом ми маємо тарілку, де кожен продукт окремо чудовий, а разом вони дають дуже велику кількість жиру й калорій. І тут важливо не переплутати: жири не стали «поганими».

Оливкова олія — чудовий продукт.

Яйця — чудовий продукт.

Хумус — чудовий продукт.

Мікс насіння — чудовий продукт.

Але якщо скласти їх усі в одну тарілку, організм не скаже:

«О, сьогодні все корисне, калорії не рахуємо».

Організм просто отримає енергію.

І ось тут ховається дуже непомітний перебір. Не в чипсах, не в торті, не у фастфуді, а в тарілці, яку ми з гордістю називаємо: «Ну я ж сьогодні харчувалась максимально правильно».

А тепер уявіть, що це не один такий прийом їжі, а що в кожному прийомі їжі ми трошки перебираємо жирами або загальною калорійністю.

А потім ще:

Кава — з молоком.

Печенько.

Увечері — сирочок та «корисні рисові чіпси».

І ось тут можна дуже непомітно опинитися в ситуації, коли людина щиро переконана: «Я їм дуже чисто і правильно. Чому тоді вага не знижується?»

А тому, що протягом місяців, а іноді й років, людина може постійно трохи перевищувати кількість калорій, яку потребує її організм.

Не на тисячі, не на якісь величезні порції, а всього на 100–200 ккал щодня. І коли це стається регулярно, маленький щоденний надлишок поступово накопичується — і за кілька місяців ми можемо отримати цілком помітну різницю у вазі.

Який висновок? Навіть правильних продуктів може бути забагато. І це одна з найскладніших речей у харчуванні:

«Корисне» і «підходить мені в цій кількості» — це не одне й те саме.

Готові їхати далі? Поговоримо про солодке

Запитайте людину: «Ти багато їси солодкого?»

Дуже часто відповідь:

«Ні-ні. Я взагалі не дуже люблю солодке».

А потім починаємо згадувати: Кава з сиропом або просто з молоком та цукром, корисні зефірки, сухофрукти (бо ж цукру там зовсім нема), фрукти (бо фрукти корисні), печенька в офісі, торт на вихідніх у гостях..

І знову: «Ну це ж не багато».

Так, ніби трошки сьогодні, трошки завтра. Але у розрізі тижня — перебор.

Іноді проблема не в тому, скільки ви їсте за один раз.тА в тому, скільки разів протягом дня/тижня мозок отримує маленьке «а давай щось смачненьке».

Те саме відбувається з рухом

«Я взагалі-то активна». Добре.

Що означає «активна»?

"Ходжу на роботу пішки, ходжу в магазин, іноді гуляю, раз/два на тиждень тренуюсь"

Для самооцінки це звучить як: «Я активна людина».

Але організм не знає, як ви себе називаєте. Він просто отримує певну кількість руху.

І тут теж може виникнути дуже неприємна невідповідність: у голові ми живемо як активна людина, а фактично рухаємося дуже мало.

І це не означає, що треба негайно почати бігати марафони. Навпаки. Спочатку треба побачити реальність.

«У мене немає часу»

Це взагалі прекрасний приклад, тому що іноді часу справді немає.

А іноді «немає часу» означає: «Я поки не готова зробити це пріоритетом». Це різні речі.

І мозок дуже любить першу версію, бо «у мене немає часу» — це обставина, а «я не зробила це пріоритетом» — це вже щось, на що можна впливати.

Тому ми можемо роками чекати:

• коли стане менше роботи,
• коли діти підростуть,
• коли закінчиться ремонт,
• коли мине стрес,
• коли стане легше,
• коли з'явиться мотивація.

А життя в цей час просто йде.

Чому мозок так робить?

Тому що мозку не дуже подобаються внутрішні конфлікти.

Уявімо дві думки:

«Я дуже хочу змінити своє тіло».

і

«Я не хочу змінювати свої звички».

Разом вони почуваються не дуже комфортно. Тому мозок починає шукати третю думку, яка примирить ці дві.

Наприклад: «Я все роблю правильно, просто в мене гормони».

Або: «Я нормально харчуюсь, просто такий метаболізм».

Або:«Я б тренувалась, але зараз реально немає можливості».

І — фух, конфлікту більше немає.

Можна хотіти результат, моожна нічого особливо не змінювати, і при цьому не відчувати, що між цими двома речами є суперечність. Саме тому це так добре працює.

Найнебезпечніше слово — «завжди»

Є ще одна річ, яку ми часто помічаємо.

Людина каже: «Я завжди харчувалась нормально».

Або: «Я завжди була активною».

Або: «Я завжди мало їла».

І коли починаємо розбирати історію по роках, виявляється цікаве.

Колись вона справді так жила, а потім змінилася робота, потім з'явилися діти, потім стало менше сну, потім додалося більше стресу, потім зник спорт, потім з'явилися вечірні перекуси, потім ще щось, а в голові залишилася стара фотографія: «Я ж та людина, яка харчується нормально».

Ми просто не завжди помічаємо момент, коли наші звички змінилися.

Ну що.. ви готові задати собі некомфортне питання?

«А раптом я не знаю про себе всього?»

Не в сенсі: «Я жахливо харчуюсь».

Не: «Я все роблю неправильно».

А просто: «А раптом моя картина реальності не зовсім точна?»

Це, до речі, дуже здорова думка, бо тільки після неї можна почати щось змінювати.

Для цього і потрібен погляд зі сторони

Ми не можемо бути власним тренером, нутриціологом, психологом і спостерігачем одночасно, бо коли справа стосується нас самих, ми завжди маємо свою версію подій.

Іноді дуже точну, іноді — не зовсім.

Саме тому у супроводі ми не починаємо з: «Ось вам список того, що не можна їсти». Ми починаємо з того, щоб подивитися, як насправді виглядає ваше життя з боку: 

• Де виникають перекуси.
• Що відбувається ввечері.
• Як проходять вихідні.
• Скільки реально руху.
• Що заважає тренуванням.
• Де є справжня проблема, а де ми просто роками повторюємо зручне пояснення.

Іноді виявляється, що людина справді робить усе можливе — і їй треба шукати зовсім іншу причину. А іноді виявляється простіше: «Ось воно. Ось те, чого ми не помічали». І це, насправді, хороша новина, бо те, що ми можемо побачити, ми вже можемо змінити.

Тому наступного разу, коли ви скажете «я нормально харчуюсь»…

…не поспішайте ні сперечатися із собою, ні переконувати себе, що все прекрасно. Просто запитайте: А що саме я називаю «нормально»?

• Скільки разів на день я їм?
• Що відбувається між основними прийомами їжі?
• Як часто з'являється солодке?
• Що я їм у вихідні?
• Скільки я реально рухаюся?
• Як часто я тренуюся?
• Що я роблю, коли втомлена, зла або засмучена? Чи змінилися мої звички за останні кілька років?

І, можливо, відповіді вас здивують.

Не тому, що ви «погана», а тому, що ніхто з нас не бачить себе абсолютно об'єктивно.

Саме для цього і потрібні люди поруч але не ті, хто погодиться з кожним вашим поясненням, а ті, хто скаже: «Давайте подивимося на факти. Без сорому. Без звинувачень. Просто чесно».

Якщо ви дочитали до цього місця і хоча б раз подумали: «Блін… це ж я»

Можливо, вам не потрібна ще одна дієта, ге потрібен черговий марафон, не потрібні нові заборони і точно не потрібно ще сильніше себе сварити. Можливо, вам просто потрібен об'єктивний погляд зі сторони.

Саме це ми робимо в супроводі: допомагаємо побачити вашу реальну ситуацію, знайти те, що справді заважає результату, і розібратися, що з цим робити — без життя «на силі волі».

Реєструйтеся на супровід за цією кнопкою та отримуйте знижку 10% на будь-який формат супроводу.

 

І, можливо, найважливіше, що ви отримаєте, — це не ще один список правил. А момент: «Аааа. Тепер я нарешті розумію, що зі мною відбувається».